мертви?сорому не ма?br /> Повіст?врем'яни?лі?br />
Віктор Барано?br /> До українці?br />
?запиту??себе, пита??ва? ?люде?
?пита??книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де то?рі? де то?мі?ць, то?прок?ти?тижден??день,
Коли ми, українці, забули, що ми ?українці?
?що ?на??душа, повн?власни?чеснот ?щедрот,
?що ??на?дума, яка ще од Байд?на??ється,
?що ми на Вкраїн??таки українськи?наро?
?не просто юрба, що ?звітах населення?зветься.
?що хміл?на???пісн? ?не ?барила?вина,
?що щедрість ??серця? ?не ?магазинних вітринах.
?що ??на?мова, ?що українська вона,
Бе?яко?на?край ?територія, ?не Вкраїн?
?до себе кажу ?до кожног??ва? ?Говори!
Говорімо ус? хо?ми ?добр?навчилис?мовчат?
Запитайм??себе: відкол? ?яко?пори
Почали українці себе ?собі забувати?
Запитайм??пр?те, я?ми дружно дійшли до буття,
?якому свідомості наші?збагнути незмог?
Чо?солодшим од меду на?видався ча?забуття
Рідних слів, ?пісень, ?джерел, ?стежок ві?порога?
Українці мо? То вкраїнці ми ?вами ?чи я?
Чи ?"могола? ?вмерти судила на?до? пихата?
Чи ?могили ?забрат?судилось на?на?пере??
Що розцві?на??душа?смиренніст?"меншог?брат??
Українці мо? Як гірчат?мені власні слов?..
Знаю добр? що ?ва?вони те??не солодк?гостинці.
Ал?мушу казати, бо серц? мо?свічка, сплива,
Коли бачу, я?люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мо? Да?ва?Боже ?щастя, ?си?
Можн?жити ?хохлом, ?не згіркн?ві?того хлібин?
Тільки хт??колись небо нахилить до ваши?моги?
Як не зраджена вами, зневажен?вами Вкраїн?..

Джерел? Вечірній Київ 10 липня 1999 року